Привіт, Я Олена !

Вчитель за фахом і мрійниця в душі.

Народилась і проживаю в селищі міського типу Петрове, що на Кіровоградщині. Народжена перед перебудовою, з острахом , а що буде далі, бачила Чорнобиль. Чула як вперше світ заговорив про Голодомор, та вже не пошепки, а вголос мені бабуся і дідусь розповідали про лихоліття минулого. Вдивлялася в очі батьків, наповнених слізьми, коли по 8-10 місяців не отримували зарплати. І думала: все мине і буде краще!

Закінчила у 1996 році школу і вступила до Жовтоводського педагогічного училища на спеціальність вихователь та організатор музичної діяльності, потім до Кіровоградського ЦДПУ ім.. Винниченка на вчителя української мови та літератури, зарубіжної літератури.

Минули дві революції, майдан. Йде війна,карантин - і життя ніби продовжується. Скрутно, тяжко , але якось рухаємось вперед - до світла.

Маю чоловіка, двох синочків і змінила купу місць роботи. Десь не влаштовували умови, десь графік чи віддаленість від дому, а десь заробітна плата.

І ось ніби пів життя минуло, а краще не стає… І старший син вже студент , і менший в середній ланці навчається, а я ніби все чогось чекаю, вглядаючись у « світлу темряву майбутнього».

Змінюється стрімко світ, поки не знаю в який бік, але все, що відбувається тепер відображається в моєму стурбованому погляді.

На календарику кінець 2021 року і в мої сльозливі очі вдивляються тепер мої діти, з таким, як колись в мене,стверджувальним поглядом : « все мине і буде краще!»

Педагогом – організатором стала, бо так зійшлись зірки. Це проміжна ланка в беззупинному пошуку кращого варіанту себе. І з усього педагогічного досвіду зрозуміла декілька речей: я творча, креативна, талановита, досвідчена, люблю дітей не словами, а душею.

Но !!!! Мене, і таких, як я - не любить, чомусь, держава. Неймовірно тяжка інтелектуальна і фізична праця ціниться як непотрібною – і та, яка баластом лежить на бюджеті держави. І не можу я стати вчителькою за поняттями Сухомлинського, чи вчителькою післявоєнного часу. І не можу працювати за палички чи чорнильні позначки в трудовій:

« Молодець! Герой труда!» Ні!

Світ справді змінився - бо крім того, що моя родина хоче їсти, одягатись і жити – я, як педагог, повинна дуже бігти, щоб бути в ногу із сучасністю. Мати технології, які дозволять це робити, матеріали, що забезпечать якісне виконання освітніх програм , грошову стимуляцію, та умови праці, щоб кожен вчитель горів, а не вигорав.

А поки що -це лише мій погляд у

« світлу темряву майбутнього».

PS: Перечитую свої мемуари і спало на думку: бачила і те - і те, чула навіть оте)))). Як динозавр, який ще не вимер))))).